Кому муляє рівний доступ до освіти?

Автор: 
Тетяна МОІСЕЄВА,«Урядовий кур’єр» від 18 січня 2913 року
Дата публикации: 
Thu, 02/28/2013 (Весь день)
Картинка: 

Кому муляє рів ний доступ до освіти?

Система ЗНО, котру підтримує близько половини українців, потребує розвитку, а не скасування, уважають експерти

Невдовзі після того, як майбутні абітурієнти почали відсилати документи для реєстрації на ЗНО, що стартувала 4 січня 2013 року, в післясвятковій інформаційній тиші, як грім серед ясного неба, пролунала заява першого віце-спікера Верховної Ради Ігоря Калєтніка: мовляв, не потрібне нам це незалежне оцінювання, бо погіршило воно якість освіти, тож треба повертатися до старої системи вступних іспитів. Про те, що стоїть за цими висловлюваннями, про наслідки, які загрожуватимуть майбутнім абітурієнтам та український освіті загалом у разі знищення зовнішнього оцінювання, говорили експерти «круглого столу» «Кому і чому заважає ЗНО: роль незалежного оцінювання в українській освіті».

Лілія ГРИНЕВИЧ,
голова Комітету Верховної Ради з питань науки й освіти:

— Це певна тактика — закидати в суспільство дражливі питання, аби не говорити про надзвичайно важливі насущні речі. Нині в системі освіти маємо катастрофічну ситуацію з бюджетом, запланованим на 2013 рік. Зокрема у вишів серйозне недофінансування навіть за так званими захищеними статтями. Органи місцевого самоврядування думають про те, як скорочувати мережу шкіл, тому що вони також профінансовані не повністю. Вчителів змушують іти у відпустку за власний рахунок для того, аби заощадити на оплаті їхньої праці. Це серйозні питання, які теж потрібно обговорювати.

Щодо зовнішнього оцінювання, то я добре пам’ятаю, як 2001 року лише розгорталася дискусія щодо його запровадження. У той час ми мали катастрофічну ситуацію з корупцією та зловживаннями. Було проведено соціологічне опитування, котре засвідчило одностайну підтримку змін у системі вступних іспитів. Тому пропозиція відмовитися від ЗНО свідчить, на мою думку, передовсім про просте меркантильне бажання повернутися знову до корупційних схем. Це буде перший наслідок відміни ЗНО. Зрозуміло, що зовнішнє оцінювання має значно більше значення, аніж тільки механізм протидії зловживанням вступу до вишів. Це та сама «лінійка», якою можемо виміряти й порівняти навчальні досягнення випускників в розрізі всієї країни. Зовнішнє оцінювання — джерело достовірної інформації про якість усієї освіти.

Друге, що спадає на думку: політики не розуміють ролі ЗНО у формуванні думки про нас у міжнародній спільноті. Практично в усіх цивілізованих країнах існують системи зовнішніх екзаменів, які так чи інакше свідчать про якість освіти. Вони є ознакою цивілізованості в освіті, тому відміна ЗНО може дуже зіпсувати імідж України.

По-третє, відверті маніпуляції зі статистичними даними і та непрофесійна аргументація, що прозвучала в заяві першого віце-спікера, свідчать про одне: ми мусимо захищати зовнішнє оцінювання шляхом широкої професійної дискусії. Тому Комітет Верховної Ради з питань науки й освіти одностайно ухвалив рішення провести комітетські слухання про законодавче забезпечення вищої освіти в Україні, де окремим пунктом буде питання про роль і розвиток ЗНО.

У зовнішньому оцінюванні є багато питань, нині ми перебуваємо на етапі зростання. Утім, із проблемами стикаються і країни, де зовнішні екзамени існують понад століття. Історія ЗНО в Україні ще дуже коротка, і дотепер зовнішнє оцінювання не врегульоване законодавчо. А це означає, що будь-які політики чи представники влади можуть досить легко за допомогою політичного тиску посягати на його існування. Тому ми ставимо завдання законодавчо врегулювати ЗНО.

Уже внесено два законопроекти про вищу освіту в Україні. За моїми прогнозами, з’явиться ще два-три. У законопроекті від трьох опозиційних фракцій ми чітко виписали низку важливих аспектів ЗНО. Зокрема врегулювали статус зовнішнього оцінювання, особливості залучення працівників до його підготовки й проведення, питання захисту інформації, доступу до знеособленої інформації для проведення аналізу результатів тощо. Ми також передбачаємо розвиток тесту загальної навчальної компетентності, який вирівняє шанси тих абітурієнтів, котрі не мали доступу до якісної середньої освіти.

Ірина ЗАЙЦЕВА,
директор Українського центру оцінювання якості освіти:

— Ключове визначення приводу, який нас зібрав, тобто заяви першого віце-спікера — непрофесійність. Звідки взяті наведені цифри, на чому загалом ґрунтується висловлювання, чи передували цьому якісь громадські обговорення, заходи з учителями, викладачами вищої школи? Зрозуміло, що цього зроблено не було. Я дуже вдячна колегам, які вже відреагували на це висловлювання, зокрема Станіславу Ніколаєнку, котрий сказав, що незалежне оцінювання — це один із небагатьох успіхів нашої молодої держави, і його треба не відміняти, а розвивати.

Проблеми в системі ЗНО справді є. Це й питання зростання, й потреба вдосконалювати змістову частину, і процедура проведення. На жаль, це і фінансові проблеми, які виникають рік у рік. 2013 року незалежне оцінювання профінансоване на рівні 2011-го, коли в нас було 258 тисяч учасників. Прогнозована цифра цього року — 311,5 тисячі. Зрозуміло, що фінансування не вистачить. Проблемною є зарплатня працівників, котру не підвищували з 2006-го. Цього року ми погодили з Мінсоцполітики питання щодо заробітної плати, усі документи підписані й нині передані до Мінфіну. Побачимо, чим це закінчиться.

Не розв’язано й проблему з будівлею: Український центр оцінювання якості освіти не має свого приміщення, яке б відповідало всім вимогам до ЗНО та давало змогу всім нашим структурам розташуватися в одному місці. 2007 року будівництво розпочалося, проте 2008-го припинилося. Позаторік була постанова Кабінету Міністрів щодо виділення коштів, проте цього так і не сталося.

Ірина БЕКЕШКІНА,
директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва:

— Останні соціологічні дослідження чітко засвідчують, що систему вступу до вишів за результатами зовнішнього незалежного оцінювання підтримує більшість українців. Люди досить високо оцінюють можливості ЗНО, вважаючи основними позитивами те, що воно ставить усіх у рівні умови, дає змогу обдарованим дітям вступити до будь-якого вишу та зменшує рівень корупції під час вступу. Більшість налаштована проти пропозиції, аби при вступі до вишів до результатів ЗНО та бала атестата додався іспит, який проводитимуть університети, — застерігається, що це призведе до корупції.

Щодо заяви першого віце-спікера, то на його закид, мовляв, зовнішнє оцінювання не виконує своїх функцій, зроблений на підставі того, що 80% учнів тести не подобаються в такому вигляді, можливо, навіть і не варто було б звертати увагу. Але ми бачимо, як стурбувалася громадськість, отже, про це треба говорити. По-перше, в учнів можна, наприклад, спитати, чи подобається їм, що задають домашнє завдання. Очевидно, що 98% їх скажуть: «Ні». І таких питань можна поставити багато. Крім того, в цьому разі було порушено корінний принцип коректного поводження з даними: коли називають якісь цифри, слід зазначати, хто, як і в якому дослідженні їх отримав і хто за це відповідає. Цілком можливо, що опитали учнів двох класів, на підставі чого й зробили якісь висновки.

Завважте, що заяви про скасування ЗНО не лунали під час виборів. Чому? Тому що були відомі результати соціологічних досліджень. А вони свідчать про стабільність ставлення до ЗНО й стабільність його підтримки. Важливо, що схвальна оцінка спостерігалася як при попередній владі, так і при нинішній. І рік у рік цей позитив дещо зростає, тому що люди бачать конкретні наслідки впровадження ЗНО. Гадаю, саме те, що воно ставить абітурієнтів у рівні умови, якраз і муляє декому, хто прагне скасувати незалежне оцінювання. Рівний доступ до освіти не подобається дуже багатьом.

ЗНО — це те, що об’єднує Україну. Позитивно оцінюють його та не хотіли б введення іспитів замість незалежного оцінювання прихильники різних політичних сил. За винятком хіба що комуністів, що, в принципі, зрозуміло, оскільки їхній виборець — це люди старшого віку. Крім того, дуже важливо, що в суспільстві зростає усвідомлення значення питань освіти загалом. Люди розуміють, що майбутнє країни залежить від того, наскільки якісною буде освіта. А вона не може бути такою без вдосконалення ЗНО.

Володимир КОВТУНЕЦЬ,
експерт програми Альянсу сприяння зовнішньому тестуванню в Україні:

— Питання якості ЗНО виникає не вперше, і, можливо, найбільш жорстка його критика спостерігалася в перші роки, коли проти зовнішнього оцінювання виступала частина ректорів. Тому ми зайнялися дослідженнями, зосередившись на такому: наскільки справедливим є доступ до вищої освіти, наскільки різні категорії населення можуть конкурувати на рівних правах і яке ставлення суспільства. Методами математичної статистики, якими в усіх провідних державах досліджують ефективність системи вступу до вищих навчальних закладів, продемонстровано, що ЗНО в Україні забезпечує оптимальний добір студентів до вишу.

Заяви про те, що через ЗНО ми маємо гіршого студента, — абсолютна неправда. Ми провели десятки «круглих столів» із ректорами вишів, котрі вдаються до аналогічних досліджень і мають такі самі результати. Грамотні ректори проти ЗНО вже не виступають.

Водночас проведення вступних випробувань у вишах (зокрема іспит з іноземної мови 2008 року, творчі конкурси 2009 року на журналістику та архітектуру) об’єктивно погіршують конкурсний добір студентів. Тобто без проведення цих випробувань виші мали б кращих студентів. На мою думку, причина заяв щодо відміни ЗНО криється не лише в бажанні повернути корупцію. ЗНО за кілька років продемонструвало, які виші кращі, а кого пора закривати. Лідери — це ті, до кого йдуть найліпше підготовлені випускники. Тож роблячи висновки з того, що відбувається, треба й придивитися, які державні виші ми фінансуємо.

Ігор ЛІКАРЧУК,
директор Центру тестових технологій
і моніторингу якості освіти:

— Повернуся до досліджень, які презентувала Ірина Бекешкіна (фонд «Демократичні ініціативи» відстежує ситуацію зі ЗНО, починаючи з 2008 року). У них є такий пункт, як «Основні недоліки вступу до вишів за результатами ЗНО». Зверну увагу на три цифри. 44,8% заявили, що основним недоліком є недосконалість тестів. У березні 2011 року цей показник становив 31,3%, а 2008 року, наскільки я пригадую, — 26,5%. Наступний пункт: «Немає певності, що тестування відбувається чесно і з дотриманням усіх процедур». Дані за 2011 рік знову найвищі, так само як і показник пункту «Незрозуміла система остаточного зарахування абітурієнтів». Це свідчить, що в системі ЗНО наростають негативні тенденції, які, можливо, певною мірою й зумовили подібні заяви.

Технологія проведення оцінювання, основні методологічні та організаційні засади формування тестових завдань не змінювалися, починаючи з 2006 року. В УЦОЯО значно погіршилися умови роботи працівників, занедбано формування банку тестових завдань, що і стало причиною скорочення завдань у тестах з історії України та фізики цього року. Не запроваджено тест загальної навчальної компетентності, який був апробований ще 2009 року, не розробляються різнорівневі тести з математики, іноземних мов, історії України. Адже неможливо пропонувати один і той самий тест із математики абітурієнтові, котрий вступає на механіко-математичний факультет, і тому, хто хоче вчитися на факультеті, де готують учителів трудового навчання.

На превеликий жаль, із 2006 року не змінилася організація проведення ЗНО. Але за цей час змін зазнали форми отримання інформації за допомогою електронних засобів, якими нині учасники оцінювання володіють дуже добре. Не розв’язано питання про створення навчально-методичних центрів зовнішнього оцінювання, які могли б працювати в кожній області та в великих районних центрах.

Отже, брак змін у системі ЗНО може призвести до того, що замість суб’єктивних думок про знищення зовнішнього оцінювання це стане об’єктивною реальністю, проти якої не знайдеться заперечень. Ситуація, що склалася, — дуже важливий дзвінок у контексті подальшого розвитку системи зовнішнього незалежного оцінювання.

Павло ПОЛЯНСЬКИЙ,
директор Центру освітнього моніторингу:

— Заяви про скасування ЗНО й повернення до звичної для людей старшого віку системи вступних іспитів мали б зумовити наступний логічний крок — передання питань вступу до Міністерства доходів і зборів. Тоді це було б принаймні чесно.

У разі скасування зовнішнього незалежного оцінювання й повернення до вступних іспитів відновиться та прірва, яка існувала ще в 90-х роках минулого століття між вимогами школи й вимогами при вступі до вишів. Нагадаю, що головною метою на першому етапі впровадження ЗНО була якраз не боротьба з корупцією, а подолання невідповідності, коли під час вступу до вишів від дітей вимагали знань тих предметів, котрі вони в своїй школі не вивчали взагалі. Й однією з найбільших заслуг ЗНО є те, що цей місток між вимогами при вступі до вишів і школою відновився.

По-друге, у разі знищення ЗНО ліквідується загальнонаціональний моніторинг якості шкільної освіти. І відтак, як це й було раніше, в кожній школі можуть сказати: «Ми дуже добре навчали дітей, а не вступили вони лиш тому, що цьому зашкодило хабарництво у вишах». Натомість у вишах можуть виправдатися, що вони випускають неякісних фахівців, оскільки, мовляв, отримали слабких випускників.

Якщо повернуть вступні іспити, абітурієнти втратять право вступати до кількох вишів, тому що збіг іспитів в один і той самий день у різних ВНЗ і містах унеможливить це фізично. Повернеться квартирний бум у великих містах, адже абітурієнтам треба буде їхати до місць вступу, платити за квитки, винаймати квартиру, сплачувати за своє проживання та харчування. І діти тих батьків, котрі не матимуть грошей, аби відправити свою дитину у велике місто, щоб вона три тижні складала вступні іспити, не зможуть вступити до вишу. Це слід чітко розуміти.

Нагадаю про важливий соціальний чинник: якщо іспити повернуться, здібні діти з добрими результатами навчання не зможуть вступити до елітних університетів та на престижні спеціальності, де, як ми пам’ятаємо, раніше на 10 років уперед було розписано, чиї внуки та правнуки там навчатимуться. Тому дивно, коли політик, що репрезентує партію, на скрижалях якої нібито написано слово «рівність», фактично декларує, що ця рівність має бути втрачена. Минуло мало часу від упровадження ЗНО, але суспільство все-таки почало призвичаюватися: незалежно від того, чи ти син міністра, чи мільярдера, під час вступу визначальним має бути один критерій — здатність людини навчатися. І ще одна теза, котра часто лунає: мовляв, виш має право обирати свого абітурієнта. Я гадаю, що ухвала нового освітнього законодавства й перехід до принципу «гроші ходять за дитиною» має розв’язати це питання. Бо якщо продовжити, можна й сказати, що карета швидкої допомоги має право обирати свого пацієнта, а іншого має право й залишити.

Що робити? Формувати громадську думку, добиватися ухвали нового освітнього законодавства, котре раз і назавжди зніме ці інсинуації довкола рівного доступу до вищої освіти. Це передовсім потрібно не експертам чи журналістам, а нашій громаді.

Інна СОВСУН,
директор Центру дослідження суспільства:

— Якщо політики так турбуються про додаткові витрати абітурієнтів, коли вони їдуть до районних центрів, аби скласти ЗНО, треба розуміти, що гроші на проїзд однаково знадобляться, проте вони будуть значно більшими, якщо доведеться діставатися й складати іспити в обласних центрах, де переважно розташовані університети. В будь-якому разі проблему ЗНО не можна розв’язати без збільшення фінансування. Натомість ми спостерігаємо абсолютно протилежні кроки. Замість збільшення фінансування Український центр оцінювання якості освіти цього року отримує менший бюджет, ніж торік: на фінансування УЦОЯО 2013 року виділено 113 мільйонів гривень, що на 4,8 мільйона менше, ніж 2012-го. При цьому видатки на Верховну Раду збільшено на 66 мільйонів. Якби додаткове фінансування роботи депутатів було перенаправлено на проведення ЗНО, це збільшило б бюджет УЦОЯО на 58% і дало б змогу розробити якісніші тести, повернути до них відкриту частину, що підвищило б якість результатів. Скорочення фінансування стосується системи освіти загалом: 2013 року бюджет МОНмолодьспорту зменшено на 7,7% порівняно з торішнім.

Ігор ЖИЛЯЄВ,
професор, НТУУ «КПІ»:

— Розгляньмо цю проблему з точки зору економіста-управлінця. Поставимо таке запитання: чому саме нині виникла ця тема й кому вона вигідна? А з’явилася вона саме тому, що сьогодні маємо велику кризу вищої освіти. Торік до вишів вступило понад 400 тисяч абітурієнтів. Проте це вдвічі менше, ніж 5 років тому, коли студентами стало понад 700 тисяч. Саме тому ринок освіти (а на ньому обертаються мільярди гривень) скорочується й виникає конкуренція. З’являється спокуса скористатися адміністративними важелями й зробити неконкурентне середовище для деяких університетів.

Я працюю у вищій школі понад 25 років, і, повірте, проблем у ній — безліч. Їх кількість не зменшується, а збільшується. Це й фінансові питання, і правові. Сьогодні можна говорити не лише про фінансову кризу, а передовсім — про управлінську. Нині ухвалюють дуже небезпечні управлінські рішення, котрі впливають на всю систему. Зокрема колосальної шкоди завдала відміна 12-річної освіти, котра вивела нашу освіту за межі європейської конкурентоспроможності. І це було зроблено на парламентських слуханнях. У цьому контексті розмови, не підкріплені ані аргументами, ані думкою експертів, є досить небезпечними.

Нагадаю підсумки соціально-економічного дослідження 2006 року, що проводив Держкомстат. Три роки поспіль людям ставили запитання: «Чи зазнаєте ви труднощів з отриманням освіти?» 52% міських жителів протягом трьох років відповідали на нього ствердно, в сільській місцевості цей показник становив 92%. Отже, люди економічно не мали доступу до вищої освіти. Цю надзвичайно важливу проблему вдалося розв’язати з уведенням ЗНО.

Такими заявами нас намагаються відволікти від проблеми якості української освіти, від ролі та місця України на світовому ринку вищої освіти, від питання рейтингів наших університетів, що є дуже низькими. Одне слово, від проблем, розв’язання яких сприяло б тому, що українці отримували б освіту європейського рівня.

Help