ШКАЛЮВАННЯ КРИТЕРІАЛЬНЕ У ШКАЛУ БАЛІВ 1—12

Матеріал з TIMO Wiki

ШКАЛЮВАННЯ КРИТЕРІАЛЬНЕ У ШКАЛУ БАЛІВ 1—12 — базується на чіткому визначенні критерію досягнення мети тестування. Найбільш простим та поширеним правилом прийняття рішень є поділ екзаменованих на дві групи: групу з вищим балом та групу з нижчим балом. При цьому група з вищим балом вважається такою, що склала екзамен, а група з нижчим — такою, що не склала. Щоб використати результати екзамену в такий спосіб, необхідно визначити бал, відносно якого відбуватиметься поділ на групи. Бал, що розподіляє екзаменованих, і буде прохідним балом або критерієм.

На практиці також можливим є поділ екзаменованих на чотири групи шляхом установлення трьох критеріальних точок на межах переходу між рівнями: недостатній — достатній, достатній — середній, середній — високий. Це може бути спроектовано на класифікацію рівнів предметної компетенції: початковий, достатній, середній, високий.

Вибір критерію для встановлення рівня досягнень є вирішальним у навчальному процесі й потребує відповідального підходу. Рішення щодо визначення критерію оцінки знань виносяться на основі екзаменаційного бала та деяких інших міркувань. Будь-який критерій дає відповідь на запитання «Який результат є задовільним?» при дихотомному критерії або «Який результат є задовільним, середнім та високим?» при політомному критерії. Відповісти на ці запитання можна лише базуючись на певних судженнях. Для різних методів визначення критерію виносяться різні типи суджень, але, незалежно від типу судження, всі вони мають бути винесені експертами з урахуванням мети екзамену.

Для встановлення абсолютного критерію існують різні методи, серед яких:

— методи, що базуються на судженнях про екзаменаційні завдання;

— методи, що базуються на судженнях про окремих екзаменованих;

— методи, що базуються на судженнях про групи екзаменованих.

Методи, що базуються на судженнях про екзаменаційні завдання. Методи вибору критерію, що належать до цієї групи, ґрунтуються на концепції «маргінального» («граничного») екзаменованого, тобто такого, рівень знань та вмінь якого знаходиться на межі груп (наприклад, на межі групи з недостатнім рівнем та групи з достатнім рівнем). Таким чином, прохідним балом має бути бал, що очікується від екзаменованого, рівень знань якого знаходиться на межі цих двох груп. Ці методи отримали свої назви на честь авторів, що вперше запропонували їх, та відомі у світі як метод Недєльського, метод Ангоффа та метод Ебеля. Кожен із зазначених методів вимагає від експертів суджень різного типу.

Методи, що базуються на судженнях про окремих екзаменованих. Методи даної групи були розроблені Livingston і Zieky та Berk. Їхнє застосування вимагає двох типів інформації про кожного екзаменованого: про його екзаменаційний бал і про рівень його компетентності. Ця група методів включає: метод протилежних груп; метод маргінальної групи. Основна перевага цих методів полягає в тому, що рішення приймається на основі оцінки компетентності людей як достатньої чи недостатньої для досягнення певної мети. Тому винесення суджень цього типу буде базуватися на даних принаймні двох незалежних експертних вимірювань.

Методи, що базуються на судженнях щодо групи екзаменованих. Дані методи базуються на судженнях щодо групи екзаменованих (бажано великої групи), яка часто називається контрольною групою. За найпростішим із цих методів вибирається такий прохідний бал, який пропустив би певний відсоток екзаменованих у контрольній групі. Наприклад, якщо існує аргументоване твердження, що 85% торішніх екзаменованих були адекватно компетентними (це судження не базується на екзаменаційних балах), то вибирається бал, що пропустив би 85% торішніх екзаменованих, і такий бал використовується як прохідний для тесту поточного року. Якщо тест щорічно змінюється, то необхідно проводити процедуру урівнювання тесту поточного року та тесту, який складала контрольна група. Основний недолік цього методу полягає в тому, що досить складно оцінити точну кількість чи відсоток компетентних студентів серед торішніх екзаменованих. Проте, якщо таке судження можна винести з прийнятним ступенем точності, то цей метод може слугувати своєрідним реальним контролем для методів, що базуються на судженнях щодо тестових завдань.

Компромісні методи. Інша група методів визначення прохідного балу, які поєднують нормо-орієнтовані та критеріально-орієнтовані підходи, називається групою компромісних методів. Процедури, розроблені Hofstee, Beuk та De Gruijter, різняться у деталях, проте всі вони вимагають від експертів прийняття рішень щодо прохідного бала та відсотка екзаменованих, які успішно складуть тест. Для прийняття цих рішень експерти повинні бути знайомі зі змістом тестового іспиту та очікуваним від екзаменованих рівнем компетентності. Компромісні методи використовуються як запасний варіант при застосуванні будь-якого іншого методу визначення прохідного бала.