ІСТОРІЯ МОНІТОРИНГУ В ОСВІТІ
Матеріал з TIMO Wiki
ІСТОРІЯ МОНІТОРИНГУ В ОСВІТІ нараховує понад 100 років. Офіційно на національному та регіональному рівнях моніторингове оцінювання як метод дослідження систем освіти й освітнього процесу для поліпшення його якості починається з 30-х років XX ст.
Перший етап (30—50 роки XX ст.) — з метою фундаментального реформування системи шкільної освіти в США за допомогою моніторингу досліджується рівень підготовки випускників 30 шкіл та сформованості в них афективних рис (суспільна позиція, критичне мислення), із другої половини 50-х років оцінювання як інструмент дослідження систем освіти поширюється в Європі. І. м. в о. широко використовують у різних країнах при плануванні та під час практичного впровадження освітніх реформ. У 1958 році директор Центру порівняльної педагогіки Чиказького університету К. Андерсон запропонував докладно порівнювати національні системи шкільної освіти на основі емпіричного вимірювання вхідних ресурсів і навчальних досягнень учнів.
Другий етап (60—70 роки) характеризується виходом цих досліджень на міжнаціональний рівень та обґрунтуванням концептуальних засад моніторингу, розробкою системи освітніх індикаторів. У 1959 році Міжнародною асоціацією зі шкільної успішності (ІЕА) уперше проведено міжнародне порівняльне моніторингове дослідження успішності з математики учнів початкової і середньої школи (FIMS). Надалі міжнародні дослідження рівня навчальних досягнень з окремих предметів, інформаційно-комунікативної, функціональної грамотності учнів здійснюють Інститут освіти ЮНЕСКО, Міжнародна асоціація з оцінювання якості освіти (IAEA), Міжнародна асоціація з оцінювання шкільної успішності (ІЕА), Міжнародний Інститут планування освіти (МІРО), Інститут освіти ЮНЕСКО, Організація економічної співдружності та розвитку (OECD), Міжнародний дитячий фонд ЮНІСЕФ, Інститут економічного розвитку при Всесвітньому банку та інші організації. На початку 60-х років у США створено експериментальний комітет із проблем вимірювання освітнього розвитку під головуванням Ралфа В. Тайлора. У 1969 році за фінансуванням уряду США проведено перше Національне вимірювання поступу освіти, а в 1978 році ухвалено закон про обов’язкове періодичне загальнодержавне вимірювання освітнього поступу.
На третьому етапі (80—90 роки) актуальності набувають проблеми визначення рентабельності, організації ефективного управління ресурсами, оцінювання продуктивності забезпечення освітніх систем. Якість освіти стає політичною категорією. Велику роль у цьому відіграє значне поширення в гуманітарній сфері, у т. ч. й освіті, систем оцінки якості та управління (менеджменту) якістю.
Четвертий етап (із середини 90-х років XX ст. до наших днів) ознаменувався спрямованістю на політичну підтримку та наукову обґрунтованість досліджень. Дослідження спираються на потужну методологічну базу, використовуються статистичні методи вимірювання теоретичних даних, впроваджуються багаторівневі моделі. Стає можливим створення ієрархічно впрорядкованої, багаторівневої інформаційної системи управління якістю освіти. У міжнародних дослідженнях TIMSS, CIVICS, PISA, MONEE та інших реалізуються експерименти, спрямовані на створення ефективних методик вимірювання параметрів досліджуваних об’єктів у системі освіти та освітньому середовищі, визначення єдиних показників і критеріїв якості освіти та окремих її складових.
В Україні історія становлення системи моніторінгу в освіті на національному рівні починається з 1997 року створенням Центру моніторингу освіти при Інституті змісту і методів навчання Міністерства освіти України. З 1999 року його реформовано у відділ моніторингу якості загальної середньої освіти Науково-методичного центру середньої освіти, який започатковує всеукраїнські моніторингові дослідження: якості основної навчальної літератури для загальноосвітніх навчальних закладів (2001, 2003, 2004), якості засвоєння курсу фізики (1999), якості математичної освіти випускників початкової, основної та старшої школи (2002), стану фізичного, морального і психічного розвитку учнів та інфраструктури навчальних закладів, яка забезпечує збереження здоров’я школярів (2005). У 1999 році засновано першу в Україні організацію у сфері професійного оцінювання та відбору кадрів — Центр тестування професійної компетентності при Міністерстві охорони здоров’я України. У 2005 році утворено Український центр оцінювання якості освіти з регіональними підрозділами.
Методологію педагогічних вимірювань та моніторингу освіти розробляли Т. Гусен, Б. Блум, Річард М. Вулф, Джон Ф. Ківз, Джеймс С. Коулман, Т. Невіл Послтвейт, Р. Тайлор, Р. Торндайк, а також українські дослідники — І. Булах, Г. Єльникова, О. Локшина, Т. Лукіна, О. Ляшенко та російські вчені — В. Кальней, О. Майоров, Д. Матрос, А. Орлов, Д. Полєв, Н. Селезньова, О. Субетто, С. Шишов та ін.
